top of page
  • Writer's pictureEPAIU

Екоцид та злочини проти довкілля – що ми можемо робити з цим зараз? Підсумки екодискусії

16 червня Ініціатива з розвитку екологічної політики та адвокації в Україні (EPAIU) провела екодискусію, на тему злочинів проти довкілля та екоциду. Дискусія відбулась на медіаплатформі Твоє Місто в Києві, за підтримки Швеції.


Запрошені спікери – експерти та експертки українських природоохоронних організацій, що працюють із темою злочинів проти довкілля та екоциду, займаються збором доказів цих злочинів та адвокацією притягнення агресора до відповідальності за скоєне. До обговорення теми також долучився представник Генеральної прокуратури України, який безпосередньо працює з цією темою на державному рівні.


Модерувала дискусію менеджерка Фонду “Відродження” Оксана Дащаківська.


В обговоренні брали участь Максим Попов, радник Генерального прокурора України, Олена Кравченко, виконавча директорка “Екологія Право Людина”, Ольга Полуніна, виконавча директорка ГО “Екодія”, Борис Бабін, провідний експерт Кримськотатарського ресурсного центру та Максим Бородін, ведучий експерт ГО “Ініціативна група “Разом!”, який приєднався до розмови онлайн.


Визначення, законодавство і прецеденти


Чи є злочином екоцид? Чи можемо ми притягнути до відповідальності за екоцид та чи існувало це поняття раніше у законодавстві? Чи можна класифікувати підрив Каховської ГЕС чи руйнацію Маріуполя росіянами як екоцид? Навколо цих питань і розгорталась дискусія.


Олена Кравченко пояснила, що сам термін “екоцид” уже давно присутній в українському законодавстві, за яким визначається як “масове знищення рослинного або тваринного світу, отруєння атмосфери або водних ресурсів, а також вчинення інших дій, що можуть спричинити екологічну катастрофу” (Кримінальний кодекс України Стаття 441 “Екоцид”). Значно більшої уваги сам термін отримав вже після 24 лютого, а особливо зараз – після підриву росіянами Каховської ГЕС.


Проте до повномасштабного вторгнення кримінальних проваджень по ньому майже не було, а до кінця 2022 року організація “Екологія Право Людина” нарахували лише 14 таких випадків у судових реєстрах. Чому так? Олена Кравченко пояснює, що збирати та аналізувати докази екоциду важко, адже стаття передбачає відповідальність за “масове та умисне знищення”. Але як оцінити масовість? Як довести умисність тих чи інших дій агресора? Відсутність чітких відповідей на ці питання, поки що, унеможливлює судовий процес та притягнення до відповідальності та компенсації винних.


Олена Кравченко


Але історія вже має прецеденти відшкодування країною збитків від шкоди довкіллю внаслідок війни. У січні 2022 року закінчила роботу Компенсаційна комісія ООН, яка була створена для розгляду справи Кувейту проти Іраку – збройна агресія Іраку у 1991 році супроводжувалася значними збитками для довкілля не тільки Кувейту, але і сусідніх держав. Комісія здійснила реєстрацію, оцінку та присудила компенсацію за очищення та відновлення від шкоди, що була завдана ґрунтам, водам, прибережним екосистемам, та інші збитки. Втім, належними до розгляду Комісія визнала трохи більш як 6% випадків шкоди довкіллю з-поміж поданих. Схожа ситуація, на думку Олени Кравченко, може чекати й Україну.


Перспективи фінансування відновлення довкілля в Україні після війни з рф, зокрема і через міжнародні комісії, “Екологія Право Людина” проаналізувала через огляд діяльності та рекомендацій Компенсаційної комісії ООН. З їхніми розвідками можна ознайомитись на сайті організації, або тут і тут.



Оксана Дащаківська


Оксана Дащаківська, модераторка дискусії, зауважила, що за даними, які збирає держава, уже нараховано 2306 верифікованих випадків шкоди довкіллю. Що із ними робить Генеральна прокуратура, пояснював Максим Попов, який запропонував використовувати ще один термін – воєнні злочини проти довкілля. Саме цим визначенням частіше послуговується українська прокуратура зараз, адже він охоплює ширше коло злочинів проти довкілля, ніж “екоцид”.

Він пояснив, що наразі існують два паралельні напрями роботи з притягнення агресора до відповідальності за злочини, зокрема і проти довкілля. Перший – безпосереднє притягнення до відповідальності росії як держави за неспровоковану агресію і порушення статуту ООН. Другий – притягнення до індивідуальної кримінальної відповідальності окремих військових та посадовців рф за воєнні злочини та злочини екоциду. У першому випадку мова йде саме про репарації, у другому ж – про безпосередню відповідальність винних перед судом.



Максим Попов


“Якщо є атаки на цивільні обʼєкти, обʼєкти критичної інфраструктури, нафтобази і результатом таких атак є явна масштабна шкода довкіллю, ми, звісно, розпочинаємо кримінальне провадження або за Статтею 441 “Екоцид”, або Статтями 441 та 438 – “Порушення законів та звичаїв війни”, – пояснює Максим Попов. За цим принципом уже відкрито понад 190 кримінальних проваджень, з яких 14 – саме за Статтею 441 “Екоцид”.


Злочини проти довкілля і окупація – Крим, Маріуполь

Провідний експерт Кримськотатарського ресурсного центру Борис Бабін погодився з тим, що законодавча різниця між “злочинами проти довкілля” і “екоцидом” має значення. Разом з командою організації він досліджував фактичні та юридичні виміри екоциду в Криму та на сході країни ще з 2014 року (кейси “Кліважу”, заводу “Титан” та незаконної експлуатації Сивашу росією).


“На певних етапах слідства прокуратури – тоді вона ще мала ці повноваження – порушували провадження, зокрема й за 441 Статтею. Але потім вони часто перекваліфікувалися.”, – пояснює Бабін, – “Дуже яскравий приклад – це ситуація з “Кліваж”. Цю справу перекваліфікували з “екоциду” на порушення норм довкілля, бо за певний час сказали, що тут не вбачають ознак саме екоциду”.



Борис Бабін


На додачу, визначення з 441 Статті “Екоцид” не збігається з Міжнародним правом. Це унеможливлює винесення цих випадків на розгляд міжнародних судів, адже на міжнародному рівні немає жодного регламентуючого документу, який би визнавав екоцид як такий: “Так, наш кримінальний кодекс цілком правомірно і легітимно визначає злочин екоциду – це 441 Стаття Кримінального кодексу. Але визначення, яке містить ця стаття, не міститься у міжнародному праві. Нема жодної конвенції ані в міжнародному кримінальному праві, ані в інших галузях права, яка б визначила екоцид.”, – пояснює Борис Бабін.


Але не все так безнадійно. Є й інші шляхи притягувати агресора до відповідальності, і Борис пояснює як: “Ті злочини, які агресор скоює сьогодні і вчиняв до 2022 року — під час окупації Криму та сходу України — вони охоплюються Римським статутом, який також поки не ратифікований, та Женевськими конвенціями. Тому такі злочини кваліфікуватимуться саме як порушення Женевських конвенцій.”.


Окремо під час дискусії говорили про випадок Маріуполя. Велике промислове місто, яке і до повномасштабного вторгнення мало істотні довкіллєві проблеми, що накопичувались роками, було майже вщент зруйноване росіянами навесні 2022 року. Ці руйнування позначились і на екологічному стані міста, проте поки Маріуполь тимчасово окупований, оцінити масштаб трагедії, без збору проб ґрунтів чи води, майже неможливо. Втім, команда “Ініціативної групи “Разом!” спробувала дати попередню, приблизну оцінку і підготувала ґрунтовний звіт щодо наслідків для довкілля воєнних дій та злочинів росіян в Маріуполі, за підтримки Ініціативи EPAIU.



Максим Бородін


“Є попередній пласт інформації, базований на відеодоказах, які фіксували самі росіяни, що здійснювали атаку на Маріуполь, на відео, які зняли маріупольці, і на супутникових знімках. Це дозволяє приблизно розуміти наслідки і масштаби того, що відбулося” – пояснює провідний експерт організації Максим Бородін.


Проте навіть приблизні результати говорять, що першочерговою справою держави після деокупації міста має бути не його відновлення та відбудова, як це було в Бучі чи Херсоні, а створення безпечного середовища для життя людей. Для цього, на думку Максима, нам необхідна західна підтримка, і не лише фінансова – нам потрібна їхня експертиза, досвід і знання, які допоможуть створити безпечні умови для маріупольців.


Відновлювати чи будувати нове? Каховська ГЕС і херсонські ґрунти


Більш детально про ситуацію на Херсонщині після підриву росіянами Каховської ГЕС говорила Ольга Полуніна, виконавча директорка “Екодії”. З попередніми висновками організації щодо наслідків цього злочину можна ознайомитись на їхньому сайті. Ольга ж наголосила на тому, що ключовою проблемою і загрозою може стати суттєве зниження родючості ґрунтів. Адже вода, яка несеться з потужною силою, змиває родючий шар ґрунту. На додачу до цього вона несе небезпечні речовини з промислових підприємств, які були пошкоджені внаслідок затоплення. Дати комплексну оцінку наслідкам і оцінити масштаб шкоди можливо буде лише після того, як зійде вода і екологи отримають доступ до взяття проб.

Те, про що вже можна говорити з більшою певністю, так це наслідки цього злочину для сільського господарства. Каховське водосховище живило зрошувальну систему, тож уже зараз ми розуміємо, що попередня система господарювання неможлива.



Ольга пояснює, що це той випадок, коли відновлення матиме меншу користь, ніж спроба створити щось нове: “До цієї зрошувальної системи і раніше виникало багато питань. Втім, Україна не займалась нею і не модернізувала систему. Тепер це виклик, бо Каховське водосховище більше не зможе її забезпечити.”


Який вихід бачить “Екодія”? Піти іншим шляхом – “Ці землі можуть повернутися до природної системи степів, можна спробувати відновити там таку екосистему і вирощувати культури, стійкі до цих умов. Або подумати над іншою зрошувальною системою, більш екологічною, яка економніше використовуватиме воду.”, – коментує Ольга Полуніна.


То що ж робити зараз?


Війна в Україні та злочини росіян дали імпульс для міжнародного права щодо введення злочину екоциду. Рух у напрямку визнання екоциду пʼятим міжнародним злочином набирає обертів, зокрема і завдяки адвокаційним зусиллям України та активістів. Максим Попов згадав українську делегація депутатів Верховної ради, що є “рушійною силою щодо криміналізації екоциду на рівні ЄС” у Раді Європи, а також партнерство України з коаліцією Stop Ecocide International. Крім того, на його думку, наша держава пріоритизує цей кут наслідків війни, а тому докладає зусиль і до збору доказів, і до адвокаційної роботи.


На питання “Чи справді можливо притягнути росію до відповідальності за екоцид?” Максим Попов відповів: “Це виклик, але це цілком реально”. Попри це, розробка потрібних для цього інструментів та методології документування злочинів, обрахунку шкоди тощо ще у процесі. Для цього потрібна більш щільна співпраця між науковими, експертними установами, лабораторіями, громадськістю та органами правопорядку й правосуддя.



Але що ще ми можемо робити уже зараз? Максим Попов бачить два напрямки роботи, які можуть відбуватись паралельно. По-перше, це внесення змін в законодавство і, власне, до відповідної статті Кримінального кодексу, за якою зараз визначаються юридичні рамки екоциду та відповідальність за нього. По-друге, це розбудова інфраструктури, яка зможе забезпечити належний збір та аналіз доказів. Цей процес, на думку пана Максима, варто почати з визначення нашого національного потенціалу — що ми вже маємо, які лабораторії, яких експертів і можливості тощо.


“Потрібно переусвідомити для чого ми працюємо і яку мету переслідуємо – покарати країну агресора і як країну, і її посіпак. І для цього потрібно направити у потрібне русло наш інвентаризований національний потенціал”, – підсумовує Максим Попов.


На думку Бориса Бабіна, перше що ми маємо робити зараз — формулювати рамки міжнародно визнаного злочину екоциду та його міжнародної криміналізації. Нам також потрібен конвенційний механізм, в якому буде визначена відповідальність як індивідів, так і держави. Найбільш перспективним варіантом вирішення цього питання він бачить створення окремої глобальної конвенції про запобігання екоциду. Крім цього, Україна має нарешті ратифікувати Римський статут. Без цього кроку наші можливості у криміналізації екоциду та формуванні механізмів суду істотно обмежені.


До цих адвокаційних процесів, він вважає, обовʼязково потрібно залучати українських експертів. І Кримськотатарський ресурсний центр уже зробив низку звернень до Генасамблеї ООН щодо визнання екоциду міжнародним злочином та внесення відповідних змін у міжнародне право.


Шляхів притягнення росії до відповідальності зараз, поки не ратифіковано Римський статут, Борис бачить два. Перший – через особисті позови до Європейського суду з прав людини, за завдані збитки і шкоду людині від шкоди довкіллю. Робити це потрібно оперативно, адже є визначені терміни в межах яких можна подати той чи інший запит. До того ж люди зараз можуть швидко змінювати місце проживання, а докази, які можна зібрати, уже завтра можуть опинитись під окупацією — а значить бути втраченими.


Другий шлях – це залучати до оцінки завданої шкоди інші країни, зокрема ЄС та Причорноморʼя. І не лише тому, що ми маємо безпрецедентний рівень міжнародної підтримки – наслідки російських злочинів в Україні впливатимуть на екосистеми і за межами наших кордонів: “Після викиду води і забруднень в акваторію Чорного моря ми прогнозуємо, дуже обережно, вкрай істотні і негативні наслідки для всієї акваторії.”, – пояснює Бабін.


Але це реально моніторити – через знімки з супутника, відео- та фотоматеріали з місця подій тощо. І це те, що ми можемо робити зараз разом з партнерами з ЄС та інших країн, які межують з Україною через Чорне море.


Цю думку розвинула Оксана Дащаківська, наголосивши на тому, що міжнародні експерти мають бути зацікавлені в роботі зі злочинами, скоєними на території України: “Адже екоцид – це злочин проти міжнародного порядку і він впливає на всю екосистему глобально. Дельфіни помирали не лише в Україні, але й біля берегів Туреччини, Болгарії. Якість води у річках впливає на сусідні з Україною держави.”, – пояснює вона.


На думку Олени Кравченко, почати варто з розбудови потрібної інфраструктури та реформування. Зокрема, нам потрібні ті інституційні реформи, які були важливі до війни і стали ще важливішими під час повномасштабного вторгнення – реформа державної екологічного контролю та фінансова реформа, що забезпечить більш прозорий розподіл коштів на відновлення. Інституційні реформи спеціалізованої екологічної прокуратури теж, на думку Олени, мають бути пріоритетом.


Ольга Полуніна запропонувала спрямовувати доступні нам зараз ресурси на адвокацію зеленого відновлення і залучення місцевих організації та місцевої влади до цих процесів, аби запобігти централізації процесів відновлення.


Обидві спікерки згадали іще одну, не менш важливу справу, яку ми можемо робити вже зараз – заохочувати владу співпрацювати з громадянським суспільством. Та експертиза, той досвід і вже готові напрацювання, що їх мають українські активісти, можуть стати потужною допоміжною силою у дружньому до довкілля відновленні. Аби там, де можна створити щось нове і стійкіше, не повертатись до старих і швидших рішень.


***

Війна в Україні та злочини росіян дали імпульс для міжнародного права щодо введення поняття злочину екоциду. Для громадянського суспільства важливо працювати над наповненням цього поняття реальним змістом, передбаченням належних інструментів розслідування та покарання за цей вид злочину. І хоча Україна ще не ратифікувала Римський Статут, у нас є можливість впливати на міжнародне законодавство. Ця робота вже ведеться, зокрема і представниками громадянського суспільства. А Міжнародний фонд “Відродження”, як завжди, підтримує ці зусилля.

0 views0 comments

Comentarios


bottom of page