Лише близько 3% сміття, яке генерують у Швеції, потрапляє на полігони. Все інше – переробляється, спалюється або ж повторно використовується. Для порівняння, в Україні на захоронення потрапляло 94% побутових відходів, а загальна площа усіх діючих полігонів перевищує площу Івано-Франківська.
Швеція є флагманом у питаннях дружнього ставлення до довкілля. Шведи розвивають зелену енергетику, зменшують викиди парникових газів, створюють заповідники та національні парки тощо. Проте саме в темі поводження з відходами немає нікого, хто міг би з ними зрівнятися.
Міжнародний фонд «Відродження» спільно з Швецією вже протягом 4 років реалізовують Ініціативу з розвитку Екологічної політики та адвокації в Україні (EPAIU) – проєкт, що допомагає українським екологічним організаціям ставати сильнішими та впливовішими. Один зі шляхів такого зростання – навчання, обмін досвідом та вивчення кращих світових практик. Таких, як шведський підхід до управління відходами.
У вересні 2023 року 12 грантерок Ініціативи поїхали у Швецію, щоб поспілкуватися з тими, хто допомагає країні залишатися лідером у сфері охорони і збереження довкілля.
«Основна мета нашої поїздки – це подивитися наживо як працює ідеальна система управління відходами, – пояснює менеджерка Ініціативи Тетяна Кухаренко. – Ми хотіли подивитися все від А до Я – не лише ті об’єкти, які залучені до управління відходами, як то переробні чи сортувальні заводи, але й те, як це все інтегровано у повсякденне життя, що ми побачимо на вулицях та публічних місцях. Наша подорож допомогла побачити, наскільки усі залучені в ті принципи поводження із відходами, які ми хочемо запровадити і в Україні».
Шведська модель для збірки
У Швеції, як і у всьому ЄС, застосовують 5-компонентний підхід до управління відходами. По суті, це п’ять життєвих етапів сміття, на кожному з яких влада, активісти та громадяни намагаються зменшити кількість відходів: запобігання, повторне використання, переробка, спалення і захоронення.
У рамках підготовки до вступу в ЄС, цю ж модель буде намагатися впровадити і Україна, а Швеція вже пообіцяла допомогти нам на цьому шляху.
«В Україні питання управління відходами не просто назріло, а перезріло. Ми відчуваємо це на собі, в нашому повсякденному житті, у наших дворах та на наших вулицях, – пояснює Тетяна Кухаренко. – Зараз Швеція готує для України програму для впровадження найкращих підходів до менеджменту відходів. Я сподіваюся, що після поїздки ми з нашими грантерами зможемо стати першими серед громадських організацій, хто допомагатиме впроваджувати і виконувати цю програму».
Шведська модель управління відходами стоїть на чотирьох китах – розширена відповідальність виробника, циркулярна економіка, децентралізація та роздільний збір.Шлях будь-якої пляшки починається на заводі, де її виготовляють. Там же починається робота над тим, аби цю пляшку шведські діти не виловили з озера через 500 років.
Якщо ви хочете продавати або виробляти щось на території Швеції, ви, як виробник, маєте попіклуватись про те, аби пакування вашого товару було придатне для переробки (за це ви також платите наперед). У 2030 році вступить в дію закон, який унеможливить виробництво і продаж будь-чого, що буде загорнуто у non-recyclable пакування. Принцип розширеної відповідальності виробника поступово впроваджуватиметься і в Україні, адже це – одна з умов нашого вступу до ЄС.
Після того, як пляшка потрапила у ваш кошик, відповідальність за її світле майбутнє лягає на ваші плечі. Але не бійтесь, ви не самі! Разом з вами цю відповідальність несе муніципалітет вашого міста чи громади. Звичайно, шведи і шведки сортують сміття – майже усі багатоквартирні будинки забезпечені баками для роздільного збору відходів, а міська інфраструктура створює усі умови для того, що вам було куди викинути ту пляшку і не картати себе за еко-відступництво. Ба більше, так звана “нордична система” роздільного збору, на яку зараз поступово переходить Швеція, спрощує пошук потрібного баку.
Проте життєвий цикл пляшки чи бананової шкірки закінчується не в смітнику. Шведські муніципалітети мають монопольне право на збір побутових відходів, а до 2024 року зобовʼязані створити інфраструктуру, яка забезпечить збір, сортування і переробку побутових відходів у громаді. І мова не лише про те, аби закупити більше сміттєвозів та баків для сміття. Йдеться також про міські політики, організацію логістики, інформаційні кампанії і співпрацю з бізнесом. Так, усі компанії, які на комерційній основі займаються управлінням відходами – належать муніципалітетам, або знаходяться у їх юрисдикції. Тож якщо вам закортить відкрити свій “сміттєвий бізнес” у Швеції, додати мера міста в друзі на Фейсбук буде замало.
Маршрут нашої подорожі був побудований таким чином, щоб учасниці візиту побачили як працюють основні принципи та кожен з етапів 5-компонентного підходу до управління відходами – від найпростіших практик до таких, що вимагають довгострокового планування та тонкого управління. Ми пропонуємо повторити маршрут учасниць і розібратися, як Швеція досягнула дзену в питаннях управління відходами і що може зробити Україна, щоб наздогнати наших жовто-блакитних друзів зі Скандинавії.
5. Захоронення
Останній і найпростіший спосіб розібратись зі сміттям – це поховати його на сумному сміттєзвалищі. В той час як в Україні майже всі відходи автоматично потрапляють на полігони, у Швеції захоронення бачать як крайню міру, якою послуговуються лише тоді, коли всі інші способи не можуть зарадити. Сьогодні до полігонів доїжджає близько 2-3% сміття. Але й цього небайдужим шведам мало. Вони прагнуть знайти способи переробки чи утилізації тих видів відходів, що зараз їм не піддаються, і довести цифру захоронюваного сміття до абсолютного нуля.
І поки вони над цим працюють, на території країни діють 35 сміттєвих полігонів. Для порівняння, в Україні діє близько 5,500 тисяч санкціонованих і стихійних звалищ, загальною площею близько 8,500 гектарів. Але, звісно, шведи досягли таких результатів не за один і навіть не за десять років.
З початку 2000-х років уряд країни почав велику кампанію зі зменшення кількості відходів, які закінчують свій шлях на звалищах – для початку, заборонив звозити на них усі відходи, які придатні для спалювання чи переробки, зокрема і будь-яку органіку. Так країна почала активно впроваджувати розширену відповідальність виробника, розвивати систему роздільного збору відходів та інвестувати в технології, які дозволять переробляти максимум, аби не лишити сміттю жодних шансів побачити краєвиди шведських полігонів.
У Швеції ви також не побачите стихійних сміттєзвалищ, адже усі полігони належать муніципалітетам. Усі вони також інтегровані в інфраструктурний комплекс підприємств, які займаються управлінням відходами. Одне з таких – VafabMiljö – ми відвідали у Вестеросі (не плутати з континентом, де точилась запекла боротьба за Залізний трон).
Фото: Наталі Ліндквіст
Підприємство обслуговує три громади і в своєму розпорядженні має полігони, сортувальні та очисні станції, лабораторії, центри збору вторсировини, освітній центр, центр реставрації меблів, магазини вживаних речей і навіть завод біопалива. Так, шведи уже активно користуються технологіями, які ми бачили у “Назад в майбутнє 2”, і роблять зі сміття паливо для своїх автівок.
Частина полігонів VafabMiljö вже не приймає нове сміття, але посилено працює над тим, аби зменшити шкоду від раніше захороненого – очищує ґрунт і стічні води, аби нічого не потрапляло в озера поруч. Власне, для цього на території комплексу діють очисні станції та лабораторії, які на постійній основі перевіряють стан ґрунтів і води навколо полігону. І ця робота теж регулюється законодавчо.
Співробітниці компанії говорять, що попри закони, державні політики та рівень свідомості шведів, у них все одно ще дуже багато роботи:
“Ми щороку проводимо інфокампанії перед Різдвом, Днем Святого Валентина, “чорною пʼятницею” та іншими комерціалізованими святами. Ми запрошуємо усіх охочих подивитись наш полігон, проводимо лекції в школах, читаємо тренінги для підприємців, записуємо подкасти і знімаємо відео. Ми робимо це, бо це наша відповідальність, і будемо робити доти, доки наш полігон не покриється пилом. Бо попри технології, які ми маємо аби переробляти відходи, наші сміттєзвалища все ще мають “мету” для існування.”, – пояснила Наталі Ліндквіст, співробітниця і еко-тренерка VafabMiljö.
Інша компанія, чий полігон нам пощастило побачити, – Fortum Waste Solutions, яка займається утилізацією і переробкою небезпечних відходів. Взагалі Fortum – це енергетична компанія, тому основний акцент тут робиться на спаленні. Проте якісь залишки відходів все ж потрапляють на їхній полігон. Тому Fortum інвестує у розвиток технологій, які дозволять переробляти ці залишки, щоб ця остання сходинка в ієрархії зникла в Швеції назавжди.
Якщо про свої полігони ТПВ шведи говорять неохоче, то розмова про переробку відходів у ресурси йде значно жвавіше.
4. Утилізація
Четвертий за пріоритетністю спосіб поводження з відходами – це спалення (інсинерація). Хоча в Україні спалення називають бажаною альтернативою захороненню (хоча це вважається багатьма еко-експертами червоною лінією), у Швеції цей спосіб також вважають далеким від оптимального. Велика кількість раніше збудованих у Швеції сміттєспалювальних заводів стала проблемою, адже сьогодні, коли більшість відходів переробляється або повторно використовується, і заводам не вистачає сировини. Так Швеція стала першою країною, що імпортує сміття.
На сьогодні у Швеції працює 33 сміттєспалювальні заводи. Усі вони, знову ж таки, знаходяться у власності муніципалітетів і виробляють тепло або енергію, якою живлять навколишні громади. Сміттєспалювальні заводи забезпечують понад 20% центрального опалення в країні, а частина одержуваної енергії використовується для вироблення електрики, яка живить приблизно чверть мільйона будинків. “Усе, що ми не можемо переробити або використати повторно – ми перетворюємо на гарячу ванну і тепло для наших домівок”, – пояснює Рустан Нільссон (Rustan Nilsson), співробітник заводу Sysav у Мальме, який ми відвідали в рамках візиту.
Sysav забезпечує 65% централізованого опалення в Бурлеві та Мальме, і як будь-яке інше “сміттєве” підприємство у Швеції, відповідальне і за переробку відходів.
Проте Sysav не купує сміття – це одне з підприємств, якому платять за “фаєр шоу” інші країни ЄС. Крім того, завод продає і “кінцевий продукт” спалення та переробки – металобрухт, який автоматично відсортовуються від попелу після спалення; добриво і ґрунт для кімнатних рослин; біопаливо і деревину для будівництва. Кошти, які отримує завод, йдуть на забезпечення роботи самого підприємства, просвітницькі програми і підтримку біорізноманіття в регіоні. До прикладу, на території Sysav є центр лікування птахів і зона гніздування для червонокнижних ластівок, які, як каже Рустан Нільссон (Rustan Nilsson), “самі обрали насипи піску біля заводу, аби насолоджуватись шведською природою під час сезонної міграції”. Адміністрація Sysav вважає, що піклуватись про них – це їхня відповідальність. Не лише як підприємців, але і просто людей, яким не байдуже.
Завод також проводить екскурсії і загалом дотримується принципу “чим більше люди про нас знають, тим менше страхів і нарікань до нас мають”.
Саме тому основна будівля заводу, де і відбувається уся “магія спалення”, розміщена в самому місті і має великі панорамні вікна. Щороку Sysav відвідує майже два мільйони людей, і цьогоріч 16 з них – наша команда!
Інше підприємство, яке “дає жару” відходам – вже згадана Fortum Waste Solutions. Fortum позиціонує себе як енергетична компанія, що постачає “чисту енергію”, а її заводи вважаються одними з найбезпечніших для довкілля в Європі. Навіть попри те, що займаються утилізацією і переробкою небезпечних відходів. Частину енергії компанія виробляє саме з утилізації. Менеджментом сортування і переробки у компанії займається спеціальний відділ, з командою якого нам вдалось поспілкуватись. Вони наголосили, що їхній підхід – це не rocket science, а оптимальний, станом на зараз, спосіб зменшувати кількість відходів, роблячи це безпечно для довкілля і людей.
За останні 20 років шведи розвинули технології дружнього і безпечного для довкілля спалення відходів як ніхто інший. Деякі з них Україна запозичуватиме будуючи свої заводи. Проте самі шведи все ж хотіли б передавати нам інші знання і досвіди – в царині, де їх можна назвати справжніми “рок-зірками”.
3. Переробка
Переробка знаходиться на третій сходинці в ієрархії управління відходами і посідає важливе місце у відомому тріо “reduce, reuse, recycle”. У колесі Сансари пластикові пляшки повертаються на полиці магазинів з різними напоями всередині, а газетний папір відчуває на собі нові й нові заголовки. Можна переродитися, і замість газети народитися книгою, а замість пляшки – дитячою іграшкою. Втім, покидати це коло Сансари не можна, а шлях за його межі веде або у доменну піч, або на полігон. А це – не той кінець, на який заслуговує вторинна сировина.
Будь-яке підприємство, яке займається спаленням чи захороненням відходів, займається також і переробкою. Якщо ж компанія не має належного обладнання для переробки тих чи інших відходів, то відправляє їх тим, хто може це зробити. Тут немає опції скинути на полігон чи в піч, те, що має опинитись на конвеєрі відповідного заводу і буде перероблене на десяток цінних ресурсів.
За тиждень у Швеції ми відвідали чотири комерційні підприємства, які займаються управлінням відходами. Загалом у країні їх сотні, і всі вони перетворюють сміття на щось корисне – тепло, паливо, нові речі, будівельні матеріали тощо. Наприклад, VafabMiljö має 18 станцій рециклінгу і 1 біогазовий завод (який переробляє органічні відходи на паливо), а також сконструювали на території свого підприємства будівлі з того, що приїхало до них на полігон. Сьогодні в одній із будівель проводять лекції, події та зустрічі. І вгадайте кому пощастило там побувати?
Окреме місце в темі переробки посідає пластик. Компанія Svensk Plaståtervinning, яку ми відвідали, має найсучасніший європейський завод досортування і переробки пластику, і долучається до розробки й вдосконалення правил пакування товарів на території Швеції. Її робота фінансується не містом чи державою, а виробниками, які сплачують комісію за пакування, якщо воно містить пластик. При цьому компанія не орієнтована на отримання прибутку, а діє на конкурентному ринку. І, повірте, у Швеції ця конкуренція неймовірна.
Ще один вид побутових відходів, переробкою якого шведи почали займатись на початку 2000х, – органічні відходи. У деяких містах діє централізована система збору, і щороку все більше і більше міст переходять на неї. Муніципалітет забезпечує багатоквартирні будинки спеціальними паперовими пакетами, які мешканці можуть брати додому, щоб зібрати залишки своїх кулінарних шедеврів. Далі вони їдуть на компостувальні станції або заводи біопалива, тож цілком імовірно, що ваш недоїдений сніданок в готелі Стокгольму пізніше довезе вас до аеропорту. Шведські міста змагаються в тому, хто здатен зібрати більше – Стокгольм ставить перед собою мету покрити збір 70% усіх органічних відходів міста, Лунд активно розбудовує потрібну інфраструктуру, щоб збільшити цифру до 72%, а Мальме просить потримати його чашку кави, поки збільшуватиме цей обсяг до 73%. Тож якщо ви хочете побачити, як росте сиве волосся, розкажіть шведським муніципалітетам про “вигрібну” яму у своєму селі.
Sysav, який ми теж уже згадували, суттєво вкладається і у переробку текстилю. Але станом на зараз це один з найбільших викликів для Швеції – попри ідеї лагому та усі стереотипи про “скромних шведів”, щороку до смітників потрапляють тонни вживаного і нового одягу, левова частка якого не піддається переробці.
Те, що ми бачимо на полицях H&M або інших брендів з маркуванням “recycled material” – перероблена крапля у морі футболок і шкарпеток. Тож навіть в країні, чиї практики переробки відходів ставлять у приклад, велика увага приділяється повторному використанню.
2. Повторне використання
У ієрархії управління відходами “reuse” посідає другу сходинку. Повторно використовувати у Швеції намагаються все – від скляних пляшок до одягу та техніки. Суспільство антиутопічного роману “Прекрасний новий світ”, побудоване на нестримному консюмеризмі, отримало б колективний шок, познайомившись зі шведами. Секондхенди тут – частина національної культури і не сприймаються більшістю населення як практика для бідних. Тож раптом будете у Швеції і матимете вільний час – пройдіться їхніми “секондами” замість поїздки в IKEA і пориньте у дивовижний світ шведського побуту. Ось так виглядає один із них:
У чомусь українці вже на крок попереду шведів, адже практикують повторне використання побутових речей ще з далеких 50х. Тож можете подивитись на свій пакет з пакетами, баночки які “точно стануть в пригоді пізніше” і стару футболку, яка вже виконує функції ганчірки, і подякувати собі за свідоме ставлення до речей.
Втім якщо в Україні ці практики були вироблені задля виживання в умовах радянського дефіциту, у Швеції до них привчає держава та муніципалітети. У багатьох містах діють районні центри, куди людей заохочують приносити вживані та не потрібні речі, які можуть знадобитись іншим – спортивний інвентар, книжки, меблі, посуд, одяг, іграшки і так далі. Щось віддається безкоштовно, але ті кошти, які центри отримують за продаж або здачу цих речей в оренду, йдуть на розвиток інфраструктури і добробут району чи міста. Таким чином створюється коло, в якому людина інвестує у свій комфорт, просто віддаючи прочитану книжку або невикористовуваний мʼяч.
Фото: City of Stockholm, Department for Water&Waste
Підприємство VafabMiljö, яке займається збором, переробкою і захороненням відходів, також має свої реюз-центри, які активно промотує в громадах де працює. Міста зацікавлені в тому, щоб розбудовувати цю інфраструктуру – це знімає частину навантаження на муніципальні системи управління відходами і на додачу сприяє розбудові дружньої міської спільноти і підтримує тих, хто не може собі дозволити купувати нове.
Україна насправді теж активно впроваджує цю практику, проте в більшості випадків це індивідуальні ініціативи, які не мають фінансової підтримки міста, або спрямовані суто на вразливі верстви населення. На щастя, аби це змінити не потрібні особливі технології чи закони.
Зрештою, усі дії по перевикористанню, переробці та утилізації вторсировини потребують ресурсів. Саме тому на першій сходинці ієрархії стоїть зменшення споживання і запобігання утворенню нового сміття.
1. Запобігання утворенню
Боротися з проблемами відходів до того, як вони утворилися – найпростіший, здавалося б, спосіб розібратись з проблемами. Неначе термінатор, що прагне знищити Джона Коннора до того, як він народиться, шведська влада та активісти намагаються створити усі умови, щоб сміття взагалі не виникало. А якщо вже і виникло, то в таких кількостях і такого типу, що з цим не стане проблеми.
Країна, активісти, підприємці і дослідники докладають титанічних зусиль, аби перевчити суспільство. Концепція “нуль відходів”, яку також промотують і українські екоактивісти, вважається ідеальною. Проте досягнути її повсюдного втілення у столітті швидкої моди та консюмеризму, поки що, не вдається навіть шведам.
Втім, країна фінансує дослідницькі програми, які вивчають психологію споживання, муніципалітети і активісти проводять інформаційні кампанії, а шведські знаменитості та інфлюєнсери пробують повторити досвід французької екоактивістки Беа Джонсон, якій вдалося помістити річний обсяг відходів її сімʼї в одну банку.
Такі підприємства як VafabMiljö чи Sysav проводять лекції на теми зменшення споживання і працюють зі школярами, аби навчати інакшому ставленню до сміття ще з малечку.
0. Наступні кроки – за нами
«Наші очікування виправдались навіть більше, ніж на 100%, – каже Тетяна Кухаренко. – Ми очікували побачити красиву картинку, як все гарно і сучасно. І це справді так. Але ще ми побачили, наскільки комплексною є їхня система, наскільки взаємопов’язаними є її елементи. І як все разом працює на те, щоб змінити ставлення шведів до відходів».
Сьогодні зміна підходів до управління відходами в Україні є не опцією, а необхідністю. Українські полігони перевантажені, а міста заледве справляються з кількістю сміття. Після перемоги до проблем додадуться мільйони тонн небезпечних відходів. Якщо нашою метою є не лише вільна, але й процвітаюча Україна – навіть зараз не можна нехтувати питаннями довкілля.
Врешті, впровадження 5-ступеневої роботи щодо управління відходами є частиною наших зобов’язань на шляху до вступу в ЄС. Саме такий шлях і таку пріоритетність пропонує Директива ЄС про відходи від 19 листопада 2008 року, яку ми пообіцяли впровадити в Україні.
Грантери та партнери Ініціативи з розвитку екологічної політики та адвокації протягом багатьох років працюють над тим, щоб впровадити ці підходи в життя. Ми, Міжнародний фонд «Відродження», сподіваємось, що навчальна поїздка до Швеції допомогла українським активісткам та експерткам глибше зрозуміти, як працює бажана система і які кроки ми можемо почати робити вже зараз, кожен на своєму рівні.
«У Швеції жодна стратегія не народжується без громадськості. Так само має бути і в Україні, – каже Тетяна Кухаренко. – Представниці тих організацій, що їздили з нами, вже консультують уряд і місцеву владу, долучаються до обговорень, надають рекомендації, займаються просвітництвом. Я вірю, що ми зможемо допомогти зробити управління відходами в Україні кращим і якіснішим».
***
Матеріал підготовлено в рамках Ініціативи з розвитку екологічної політики та адвокації в Україні, що здійснюється Міжнародним фондом «Відродження» за підтримки Швеції.